Етюд

Коли тінь тихо пробирається на свободу.

Незалежно від того, де ви, ваші обов’язки знайдуть вас і прийдуть постукати у двері.

Дівчина під час карантину поринає в свій психологічний стан, який поступово погіршується через карантинні обмеження.

Допоки хлопець чекає на кохану, сумнівається чи потрібно їм бути разом.

Залишившись віч–на–віч з недописаним автопортретом Анна вимушена дослідити особисту культуру та стикнутися з власним жахом.

Світ залишився таким як був, але в нашій свідомості він інший. У відео ми бачимо грані самотності і спустошення.

Людина в сувору сучасну реальність – гвинтик у величезній системі. Що робити? Прийняти це?

Головний герой переживає важкий період перебуваючи на карантині. Протягом усього фільму ми перебуваємо у голові героя.

Ви ніколи не замислювалися,чому катаклізмам дають саме жіночі імена?

Етюд–відеоподорож знятий в центральній частині Львова експериментальним методом.

Світ охопила паніка, планетою крокує смертоносний вірус, вулиці спустошені. Герой фільму усвідомлює, наскільки цінним є те, що здавалося буденним.

Школа, яка стала мертвою без учнів – це один із наслідків страшної пандемії під назвою “Коронавірус”.

Може так трапитись, що межа між реальністю і хворою уявою стирається цілком і повністю, коли чотири стіни затискають занадто сильно і надовго.

Те, що мало хто помічає

Спостереження за буденністю трамвайної станції. Портрет різних людей – втомлених та веселих, молодих та літніх, мрійливих та сконцентрованих, яких об’єднує одне бажання – встигнути на свій трамвай.

Монолог оператора про власний день життя у ритмі карантину на фоні постійного інформаційного шуму. Уривки спостережень, переживань та змін, що відбулися під час самоізоляці.